Ярослав Черних: «Наш відділ є щитом проти розтрат активів підприємства»
Він працевлаштувався у ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» два роки тому, прибувши до Калуша з Миколаєва – міста корабелів. Тут закінчив Першу українську гімназію імені Миколи Аркаса, Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова. Здавалося б, випускник цього уславленого вузу, який цьогоріч відсвяткував свій 100-річний ювілей, мав би будувати новий сучасний флот України, та Ярослав Черних, а мова йде саме про цього молодого спеціаліста нафтохімічного підприємства – начальника відділу внутрішнього контролю служби заступника генерального директора з питань безпеки, в той час прийняв рішення податись в держслужбовці.
– Я подав пакет необхідних документів до Миколаївської міської ради, склав екзамен, пройшов співбесіду і був зарахований до цього органу місцевого самоврядування, – говорить Ярослав. – Тут спочатку працював в управлінні екології, потім – в управління комунального господарства, а останнім моїм структурним підрозділом в міськраді було управління технічного нагляду. Неоціненний практичний досвід, який здобув у цьому органі місцевого самоврядування, виконуючи широкий спектр обов’язків і завдань держслужбовця на різних посадах упродовж майже чотирьох років, дозволив мені собі сказати, що я багато чого навчився нового і можу професійно це робити.
Але в молодому віці хотілося чогось більшого, ніж держслужба, було прагнення надалі розвиватися, кудись рухатись в іншому векторі до здобуття нових знань й продовження своєї подальшої трудової діяльності десь у більш престижній сфері чи на підприємстві з доброю репутацією в Україні. Тому я вступив до Київського національного університету будівництва і архітектури, де здобув другий диплом магістра. А сьогодні навчаюсь заочно на другому курсі магістратури Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, здобуваючи спеціальність «Нафтогазопроводи і нафтогазосховища».
– Посприяло цьому ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ», адже на підприємстві запроваджені та фінансуються програми з підвищення кваліфікації молодих спеціалістів, здобуття ними другої вищої освіти за необхідними напрямками у вузах України, з якими укладені договори про співпрацю?
– Звісно, я скористався такою програмою. Підприємство оплачує навчання у вузі. За відсутність на роботі в дні сесійного періоду зарплата з працівника не вираховується. Щоправда, з трьох тижнів останньої сесії я був в університеті в Івано-Франківську буквально кілька днів, щоб, як мовиться, все поздавати, передбачене її заліковою програмою. По-іншому не виходило, бо робота на посаді, яку обіймаю в «КАРПАТНАФТОХІМі», – в пріоритеті. А так вийшло, що в той період у відділі накопичилося чимало важливих справ, які нагально треба було вирішувати не в дистанційному порядку.
Загалом хочу відзначити, що на підприємстві дуже на високому рівні ведеться робота в плані підпору й підготовки молодих кадрів, сприяння працівникам у бажанні навчатися у вузах та підвищувати свою професійну кваліфікацію.
– Чому ти вибрав «КАРПАТНАФТОХІМ», захотів приїхати до Калуша, здати документи, пройти відбір і тут, так далеко від рідного морського Миколаєва, працевлаштуватися?
– У мене в Україні є чимало друзів, з якими десь вчився, познайомився й потоваришував. В Калуші теж деякі мої знайомі вже працювали у «КАРПАТНАФТОХІМі», які розповіли про це підприємство й запропонували до них приїхати, побачити місто й заводоуправління нафтохімічного комплексу. На всяк випадок у поїздку взяв документи про освіту й трудову книжку. Побачене тут вразило. Здав документи у відділ кадрів підприємства, пройшов співбесіду. Мені запропонували роботу. А пізніше довелось ще й їхати в Київ на співбесіду в Наглядову раду ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ». Словом, я всі ці випробування успішно пройшов. Але, чесно кажучи, рішення про переїзд до Калуша приймав довго. Щоправда, тепер ніскільки не шкодую, що працевлаштувався в «КАРПАТНАФТОХІМі».
– Але начальником відділу став не відразу?
– Ні. Тоді ще відділ мав іншу назву – внутрішнього контролю і тендерних процедур. Я працював у ньому провідним фахівцем. Але коли на підприємстві розпочався процес структурної реорганізації, оптимізації чисельності персоналу, то мені керівництво довірило посаду начальника відділу внутрішнього контролю. І вже рівно два роки я її обіймаю.
– За твого керівництва відділ внутрішнього контролю уже приносив економічний ефект для «КАРПАТНАФТОХІМу»?
– Оперувати конкретними цифрами я не буду, бо це конфіденційна інформація. Тому можу лише сказати, що колектив відділу внутрішнього контролю своєю діяльністю посприяв керівництву підприємства не втратити не один десяток мільйонів гривень. І ці гроші вдалося зекономити передусім завдяки своєчасному виявленню якихось помилок, неточностей у тих чи інших розрахункових документах.
– Ярославе, а як ти тут облаштувався, де проживаєш, чи маєш можливість їздити на свою малу батьківщину – в Миколаїв?
– Додому приїжджаю переважно раз у пів року під час відпустки. Тут проживаю в Івано-Франківську. Це чудове місто, як і Калуш. За станом інженерної інфраструктури та іншими аспектами для комфортного життя їх не порівняти з Миколаєвом та іншими містами на півдні України. Відчувається, що тут місцева влада більше працює в плані задоволення потреб громади. І загалом Прикарпаття мені подобається.
З роботи ніколи швидше, ніж о 19-ій чи 20-ій годині вечора, не виходить повертатися до Івано-Франківська. Тоді вже про якийсь культурний чи інший відпочинок думати не доводиться. А в неділю зранку, як правило, люблю пограти у футбол. Також я є любителем більярду, членом Івано-Франківської федерації цього виду спорту. Граю в більярд з колегами. Можливо, у складі команди місцевої федерації поїду на чемпіонат України з більярду, який проводитиметься в Ужгороді.
– Тож я ще бажати майбутньому подружжю нічого не буду, а тобі, Ярославе, хочеться побажати успіхів на роботі й професійного зростання.
– Дякую.
Розмову вів Василь ТКАЧУК.
