З «хімією» назавжди…
Відповідь тим, хто ще й сьогодні сумнівається у роботі нафтохімічного комплексу в Калуші
Сусід Микола ввечері зайшов до мене з могоричем, щоб, як він сам висловився, «підмити» добру справу – його син працевлаштувався у «КАРПАТНАФТОХІМі» апаратником.
– Вчора здав іспит на допуск до роботи і вже нині пішов на зміну, – розповідає Микола, з яким я знайомий не один десяток літ. – А знаєш, я радий, що переконав його знайти роботу на «хімії». І він, бачу, теж не жалкує, що не поїхав у черговий раз у Польщу. Не довелося йому знову щось придумувати дітям, чому тата не буде так довго дома.
Питання пошуку роботи, яка б дозволяла забезпечувати необхідним сім’ю, стало особливо актуальним для багатьох калушан в останні кілька років. Тобто після того, як зупинилися на невизначений термін виробництва «КАРПАТНАФТОХІМу», коли працюючим стали платити не повні посадові оклади і частину з них перевели на «мінімалку».
У цей період можна було навіть почути прогнози, що завод вже не буде працювати. Різні були думки з цього приводу. І тільки одиниці до кінця вірили, що буде ще працювати калуська хімія.
Навіть після того, як з’явилася офіційна інформація про пуск установок, це сприймалося як щось нереальне та позбавлене логіки. Тому й чорний дим із заводських труб трактувався майже як підпал сухої трави, а тому слід було тих, хто це зробив, обов’язково засудити та розкритикувати в пресі чи на Інтернет-сайтах. Мені навіть здавалося, що відзнята і розміщена в Фейсбуці світлина на цю тематику прирівнювалася до якогось репортерського шедевру, яким можна похвалитися перед друзями та колегами.
З часу пуску основних нафтохімічних виробництв минуло вже чотири місяці. За останні три жодних розмов з приводу чорного диму з боку «хімії» чути не було. А 11 листопада вони знову заполонили соціальні мережі: «Що вони собі думають…»,«за кого нас мають…» і т. д.
Хто може таке говорити, не вникнувши в ситуацію і навіть не захотівши почути про те, чому диміло?
Зрозуміло, що це не ті калушани, які хочуть, щоб їхні діти, а з часом і внуки не шукали заробітків у чужих державах, де нас, українців, мають за бидло. Де вважається нормою, коли чоловік-заробітчанин доглядає панську худобу, а його жінка догождає господарю… Зрештою, про теперішні життя українських заробітчан сьогодні вже стільки всього написано та змонтовано телесюжетів і фільмів, що можна розмову на цю тему й не продовжувати.
А взятися, як мовиться, за перо мене спонукав саме вечірній візит мого сусіда Миколи, його радість від того, що син не поїде на заробітки, а залишиться в Калуші із дружиною та дітьми.
Бо скажіть, шановні друзі, де ще в Калуші можна знайти роботу, де б щомісяця вчасно платили аванс та заробітну плату, страхувалося здоров’я та життя працюючих, виділялися кошти на оздоровлення працівників та їхніх дітей, надавалася матеріальна допомога на інші непередбачувані потреби, що, до речі, узаконено Колективним договором. Таке було хіба що в часи радянської влади на великих підприємствах.
Зрештою, коли ще два-три місяці тому розмови про зарплату на «хімії» у вісім і навіть десять тисяч гривень «чистими» вважали вигадками, то зараз всі знають, що так воно й є. І що тепер стати працівником «КАРПАТНАФТОХІМу» не так вже й просто, коли ти не маєш відповідної освіти та досвіду роботи.
Знаю про все це добре тому, що в свій час сам працював тоді ще в концерні «Оріана», бо там працює моя дочка, а ще впродовж багатьох років читаю газету «Калуський нафтохімік», яка має нині назву «Нафтохімік-Калуш».
А зовсім недавно з офіційного сайту «КАРПАТНАФТОХІМу» дізнався, що за дев’ять місяців 2017 року підприємство сплатило 95 млн гривень податків та платежів з яких 57,6 млн гривень – у бюджет Калуша. І це при тому, що перші шість місяців цього року виробництва простоювали.
Критикувати, вказувати на недоліки, знаходити їх ми вміємо. Цього нас навчали при колишній системі. І цей цей стереотип, судячи з усього, ще довго нас переслідуватиме. Але істину, як відомо, слід шукати у порівнянні з чимось. З чим і ким порівнювати важливість повноцінної роботи «КАРПАТНАФТОХІМу» для громади Калуша, я не знаю. Бо всі ті проекти, які вже задіяні в місті та які планують ще впровадити, й не йдуть в жодне порівняння з цим підприємством. І тому перспективу Калуша, зокрема і працевлаштування молодих громадян, пов’язую саме з ним. Адже швидкі заробітки в сусідніх країнах рано чи пізно закінчаться, а тому слід цінувати те, що в нас вже є.
Василь Гумінілович, калушанин.
