Він може все…

Він може все…

Так відгукуються про працю електрозварника цеху з обслуговування виробництва етилену і поліетилену ремонтного управління ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» Ярослава ЛОПУШИНСЬКОГО його керівники та колеги по роботі.

Вперше про високу майстерність електрозварника почув від заступника начальника цеху Володимира Футерка, коли він разом зі своїми підлеглими монтували в Калуській міській лікарні нову систему подачі медичного кисню від кисневої станції в палати для ковідних хворих. І ось під час виконання робіт у заступника начальника цеху вирвалося: «Шкода, що Лопушинського нема. Він би це швидко приєднав…».

Не вдаючись у деталі того, що саме він мав би зробити таке, чого не вдавалося іншим працівникам, скажу лише, що в голосі керівника відчувалася повага до праці свого підлеглого.

Розмова про електрозварника Ярослава Лопушинського продовжилася вже в кабінеті начальника ремонтного управління  Володимира Хоменка. Завітав я до нього не випадково, а з тою метою, аби за рекомендацією керівництва підприємства визначити, хто нині з колективу ремонтників найбільше сприяє тому, що більшість теплообмінного обладнання, а це 10-метрові і більших розмірів багатотонні апарати, які раніше ремонтувалися та оновлювалися на спеціалізованих підприємствах України, нині ремонтується в цеху підприємства.

– Думати з цього приводу довго не треба, – відповідає начальник управління. – Кваліфікованих спеціалістів у нас є  достатньо, але ось щодо справжніх знавців своєї справи в електрозварюванні, то фахівцем номер один є Ярослав Лопушинський.

Познайомитися і переговорити з Ярославом Петровичем під час його роботи не вдалося. Спочатку він, як мені повідомили в цеху, чаклував над теплообмінником, а потім його терміново відрядили на новозбудовану установку з виробництва оксиду пропілену. Тож зустрілися ми під час перерви робочої зміни, коли він прямував у кімнату відпочинку.

Високе визнання своєї праці сприйняв дуже спокійно і водночас гідно.

– Суперспеціалістом себе не вважаю, – розповідає він, – але своєю працею завжди дорожив і все робив для того, аби її результати були якнайкращі… Чому обрав професію електрозварника? Бо захопився зварюванням завдяки батькові, який був бригадиром ремонтників на заводі «Техмаш» за часів «Оріани». На цьому ж підприємстві і я ще в 1988 році розпочав свою трудову діяльність після закінчення Калуського ВПУ №7. А ось професійних навиків, так би мовити, тонкощів цієї роботи, мене навчив майстер училища Василь Гутак, з яким, до речі, довелося у свій час навіть працювати на тому ж таки «Техмаші».

Після того, як на заводі відбулися структурні зміни, Ярослав Лопушинський працевлаштувався у ремонтно-механічний цех олефінового виробництва. Працював там до 2007 року, а потім у пошуках кращих заробітків розрахувався і впродовж кількох років трудився на будовах у багатьох містах України та за її межами…

– Сьогодні мене часто запитують, чому я зі своїми знаннями професії та досвідом ще досі в Україні, – продовжує Ярослав Петрович. – А я їм відповідаю, що вже був там і знаю, ким мене там вважали. Заробітчанином! І зовсім інше, коли працюєш дома, просипаєшся і живеш в рідному місті, яким став для мене Калуш, бачишся щодня зі своїми рідними, друзями… То хіба це можна чимось замінити?

Ми ще  якийсь час спілкувалися з Ярославом Петровичем. І мені впало у вічі те, що за весь час нашої розмови він залишався спокійним, урівноваженим і … поважним.

Анатолій Гайовий.