ВІДЗНАКИ ТОВАРИСТВА
2018р. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" – переможець конкурсу серед підприємств хімічної і нафтохімічної галузей промисловості України
2011. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" - переможець конкурсу на кращі будівлі і споруди України, збудовані і прийняті в експлуатацію в 2010 році за спорудження ВИРОБНИЦТВА ПОЛІВІНІЛХЛОРИДУ СУСПЕНЗІЙНОГО.
2007. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" отримало іменний диплом на право використання фірмового знаку учасника рейтингу компанії "Гвардія".
2007. ТОВ „КАРПАТНАФТОХІМ” стало переможцем Всеукраїнського конкурсу якості продукції „100 кращих товарів України” в номінації „Продукція виробничо-технічного призначення”, організованому Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Рідкий аргон високої чистоти, що виробляється в „КАРПАТНАФТОХІМі”, визнано найкращим в Україні серед товарів виробничо-технічного призначення.
2006-2007. ТОВ “КАРПАТНАФТОХІМ” - переможець конкурсу "100 кращих товарів".
Травень 2007. ТОВ “КАРПАТНАФТОХІМ” - переможець у першому Всеукраїнському конкурсі підприємств у сфері зовнішньоекономічної діяльності “Європейський вибір”.
Жовтень 2006. ЗАТ “ЛУКОР” та ТОВ “КАРПАТНАФТОХІМ” визнано кращими підприємствами в рамках загальноукраїнського проекту “Хімічна та нафтохімічна промисловість України”.
Червень 2006. Всеукраїнський конкурс якості продукції (товарів, робіт, послуг) „100 кращих товарів України” продукт виробництва „Поліолефін” ТОВ „КАРПАТНАФТОХІМ”, поліетилен марки НХF 4810Н визнав одним з найкращих видів продукції в номінації „Товари виробничо-технічного призначення”
Квітень 2006. Золота медаль якості "Вища проба" за впровадження на підприємстві сучасних технологій та випуск високоякісного і конкурентоспроможного на ринку поліетилену.

Був приречений стати енергетиком «тисячний випускник» інституту

Вдячна це справа – сидіти з людиною поважного віку, у даному разі – з ветераном підприємства, який відпрацював на «калуській хімії» 44 роки, Ярославом Івановичем Ванчаком, і слухати його розповідь про оту багаторічну працю… Немов переглядаєш кадри документального фільму… Разом з ним занурюєшся в історію, нехай і місцевого значення…

Чим цікава персона ветерана нашого підприємства, Ярослава Ванчака? А тим, що весь період його трудової діяльності був пов’язаний з електрикою, з енергетикою. Він і на заслужений відпочинок пішов з посади, яка підтверджує сказане вище – заступника начальника електротехнічного управління ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ». А до того ким лишень не працював у цехах і на виробництвах – майстром зміни, головним енергетиком цеху, начальником перетворюючої підстанції, енергетиком цеху піролізу (виробництва ЕП-250), заступником, головним енергетиком цього виробництва…
Промайнули роки… Він світлішає на обличчі, пригадуючи. Як учора було: захист дипломної роботи в Львівському політехнічному інституті (спеціальність – електрипровід і автоматизація промислових підприємств). І який захист!.. З’ясувалося, що Ярослав Ванчак – 1.000-ий випускник інституту (то був 1968 рік). В актовому залі політехніки – яблуку ніде впасти (а захист дипломних проходив саме там). В залі – телекамери, всі об’єктиви спрямовані на нього, «тисячного».
Тримався Ярослав впевнено! Отих півгодини під прицілом телекамер (а подія транслювалася на весь СРСР – програма «Час»), з прискіпливою увагою членів державної комісії промайнула як мить. Зізнається, що трошки тремтіли коліна… Але подивився в зал, а там – рідний брат Богдан (він теж закінчив політехнічний і на той час вже працював у Львові). Подав знак, мовляв, все добре… І Ярослав спокійно довів захист до кінця. Після чого йому, випускнику неординарному, і вручили під аплодисменти диплом – «червоний»!

Програма «Час» транслювалася ввечері. У Калуші, звичайно, дивилися «Славків захист». По приїзду додому він слухав компліменти не від одного знайомого…
А після інституту куди? Звісно, до Калуша. Адже скерування на вступ до інституту йому дало місцеве спеціалізоване управління, в якому працював машиністом пересувної електровні (дизеля, генератора). Він і ще двоє хлопців забезпечували освітлення будівельних майданчиків, роботу насосів, будівництво насосної першого підйому в Добровлянах і таке інше.

Як опинився Ярослав у цьому СУ тресту «Хімметалургбуду»? Закінчив школу в 1961 році. Разом із атестатом видали посвідчення електрослюсаря третього розряду. Після школи чи не всім класом пішли працювати на старий калійний комбінат. Але куди Славкові до електрики? Замалий ще… Виконував всілякі інші роботи. І готувався до вступу в політехнічний. Поступав. Не пройшов, бо не вистачило балу. «Штурмує» політехніку вдруге наступного року – і знову мимо: подумав, що нещасливий…

Директор другої школи Потравний, знаючи про Славка як про порядного учня не з чиїхось уст, пропонує йому роботу лаборанта в фізкабінеті. Пішов. Чотири місяці мав справу з дротиками і інструментами. А зарплата яка? 30 рублів у місяць – навіть годинника купити не вистачить… А тут якраз знайомий перестріває… Ти граєш на гітарі? Переходи в трест, нам такі потрібні! Буде грошей більше і… І направлення в інститут отримаєш.

Перейшов. Спрацювало. Став студентом як Бог приказав! Ще й стипендію отримував не в інституті, як усі, а вдома, в Калуші, звідки було направлення, і значно більшу…

А Калуш гудів грандіозним будівництвом! В тому числі «ставав на ноги» і магнієвий завод КХМК. Ось тут і знайшов пристанище випускник із «червоним дипломом» Ярослав Ванчак: став майстром зміни перетворюючої підстанції цеху електролізу. Але так як проект усіх електричних підстанцій і установок був від київського «Тяжпрому» (філіал був тут же, на заводі), то Ярослава через кілька місяців переманили сюди – здійснювати технагляд за правильністю монтажу електрообладнання. Працював там до осені 1969-го. Керівник підстанції при зустрічі каже: «Ярослав, повертайся до нас! Не прогадаєш».

І він послухав того керівника – Миколу Грайченка. Повернувся майстром з релейного захисту. Недовго майстрував. У 1971-му Ванчаку пропонують посаду головного енергетика цеху чотирихлористого вуглецю і перхлоретилену (ЧХВ і ПХЕ). Але якщо погоджується – то треба переходити вже. Він хотів би, але… Весілля на носі, женитися задумав!.. Не послухали Ванчака, і він здався: написав заяву і став енергетиком (головним) цеху.
Кипіла робота. Цех ЧХВ і ПХЕ готувався до пуску. Роботи – по вуха. І ввечері працювалось, і нічка захоплювала… У травні – пуск. А в березні (о доля!) до нього підходить гінець – знову з попереднього місця роботи: вертайся, мовляв, на підстанцію. Начальником. Уже все домовлено. Микола Васильович Хабер (головний інженер КХМК) дав згоду.

Запускали цех ЧХВ і ПХЕ без Ванчака. А Ярослав Іванович 15 років відпрацював начальником перетворюючої підстанції магнієвого заводу. Робота була нелегка і дуже відповідальна. Адже підстанція постачала постійним струмом електролізери. Припиниться постачання струму – і розплавлений електроліт у ванні застигає… З’являється зверху кірка – гаплик електролізеру!

А відключалась підстанція дуже часто. Як рятувати електролізери, якщо струм на нього не подається годину, дві? Загрожує повна зупинка магнієвого! Додумалися… Привозили на завод… дрова. Рубали і кидали поліна в вогонь на електролізери. Лишень аби підтримати температуру, лишень аби кірка з електроліту не з’явилася. Що було – то було…

Підстанція… Нелегко було, але спогади добрі. Вона, ця підстанція, пізніше стала «розсадником» кадрів для інших структурних підрозділів підприємства. Її майстри ставали енергетиками, як-от, Володимир Дитко (цех рідкого хлору, потім – хлорвінілу), Ярослав Галяс (цех ХіК)… Не став винятком і Ярослав Іванович. Він перейшов спочатку енергетиком цеху піролізу олефінового, а потім і головним енергетиком цього виробництва. І був ним аж до об’єднання олефінового з виробництвом поліетилену (головним енергетиком об’єднаного підрозділу став Михайло Максимів). Ярослав Ванчак залишався в Максиміва заступником. У такій парі вони «тягли» енергетичного воза і в цілому підприємстві. Це сталося після утворення в «КАРПАТНАФТОХІМі» електротехнічного управління. Там і працювалося аж до виходу на пенсію.

Зайве нагадати, що тепер насіли хвороби… Вісім років тому переніс операцію на серці. Але на ліки, дякує, пенсії вистачає. Вони з дружиною Мисліною Теодорівною вдома тільки двоє. Дружина, всміхається Ярослав Іванович, за фахом кошторисник. Працювала на старому калійному комбінаті, потім – у калуському філіалі «Діпромісто». Єдиний син Андрій після закінчення Івано-Франківського інституту нафти і газу осів у Полтаві. Радіють (зв’язок з Полтавою – щодня) успіхами онучки Олі.

А Ярослав Іванович нерідко згадує своє дитинство… Батька з матір’ю (плюс шестеро дітей) переселили з Польщі. Сьомий Орест (всі – хлопці!) народився в Калуші. Всі навчалися в інститутах. Найстарший Андрій був у Калуші відомим хірургом (пізніше став головним лікарем Косівського району), Богдан інженерував у Львові, Роман очолив управління механізації в Калуші, тут же вчителював Михайло, Микола зайнявся геофізикою – в Івано-Франківську, Орест був електриком в управління механізації… Тепер, на превеликий жаль, залишився один Ярослав – брати відійшли в засвіти…

…, О, Полтава!.. Тече приємна, гарна розмова батька і матері з дітьми. Аби їм всім ще довго і добре жилося!..
Петро Шевчук.

21.09.2018

Підприємство допомагає Українській армії та бійцям територіальної оборони

Війна не залишила байдужим жодного українця. Вони долучаються до боротьби з ворогом як безпосередньо у зонах бойових дій, так і на окупованих та неокупованих територіях. Не стоять осторонь від агресивних дій російської армії й колективи промислових підприємств. Серед яких і товариство «КАРПАТНАФТОХІМ». Про те, що робить підприємство та його працівники задля перемоги над ворогом. нам […]

У зв’язку із введенням в Україні воєнного стану з 24 лютого технологічні цехи ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» були планово зупинені

Все обладнання  та комунікації технологічних цехів звільнено від  продуктів, заповнено інертним газом (азотом) та виведено на режим консервації. Обладнання  знаходиться у належному технічному стані.  Системи протипожежного, протиаварійного захисту, раннього виявлення та оповіщення, енергозабезпечення перебувають у справному і робочому  стані.  В структурних підрозділах підприємства  розроблено регламенти,    які передбачають порядок обслуговування технологічних установок у режимі їх консервації. […]